Вересень 1941 року став чорним символом нелюдської жорстокості: за кілька днів у київському урочищі було розстріляно десятки тисяч невинних людей лише за їхнє походження чи віру. Це — біль, який не має забуття.
Ми говорили зі студентами не лише про трагедію минулого, а й про її відлуння сьогодні. Адже й зараз Україна знову стикається з терором і війною, знову втрачає невинних людей через агресію та ненависть.
Пам’ять про Бабин Яр — це не лише історія. Це нагадування про те, що байдужість убиває, а правда і пам’ять рятують покоління.
Ми зобов’язані берегти цю пам’ять і передавати її далі, щоб ніколи більше темрява ненависті не мала сили над світом.
Вічна пам’ять жертвам Бабиного Яру.
Слава Україні! 
